На "Посаді Луганський завод",так називався майбутній Луганськ, у 1881 році був лише пожежний сарай з пожежним інвентарем, але без пожежників і коней. У сараї зберігалися: 3 пожежних труби, 3 рукави, 4 літніх вози, 3 зимових, 3 бочки, 1 цебер, 4 відра, 5 багрів і 2 сходи. На утримання інвентарю було виділено 69 рублів.

 У 1882 р. "Посад Луганський завод" з населенням в 14 034 чоловік отримав статус міста. Місто назвали Луганськ.
 Проте це не зобов'язало Луганську міську Думу створювати свою міську пожежну команду. Тим більше що на літейно-гарматному заводі була своя (як тепер кажуть об'єктова) пожежна команда, яка так само гасила і міські пожежі.
 У 1887 році літейно-гарматний завод був закритий унаслідок нерентабельності і заводська пожежна команда була ліквідована. Місто залишилося без пожежної охорони.

 У зв'язку з цим, в тому ж 1887 року, міська Дума була вимушена прийняти рішення про створення міської пожежної команди, до складу якої входили 3 пожежника, 3 кобили, 3 ручні пожежні насоси, 3 рукави, 7 літніх возів, 3 бочки (ємністю 40 відер кожна). Керував пожежною командою брандмейстер Редькін.

З цієї миті і починається історія становлення СДПЧ-1 - першої пожежної команди м.Луганська.

Проте така кількість пожежників і пожежного інвентарю, який був у той час, не могла забезпечити гасіння навіть незначних пожеж.

 У 1888 році в міській Думі почалися суперечки унаслідок вартості утримання пожежної команди і депутати міської Думи приймають рішення розпустити її, тим самим залишивши місто не захищеним від пожеж. Весь 1888 рік сперечалися і вирішували долю пожежної команди і у 1889 р. було вирішено віддати пожежникам приміщення сараїв у дворі Міської Управи, а на даху будівлі управи побудувати пожежну каланчу для спостереження за містом; пожежну команду створити з 5 пожежників, а також мати 2 пожежні насоси і 4 однокінних бочки. Проте і це збільшення штатів і інвентарю не відповідало "Державному табелю положенності пожежної охорони по кількості населення для міст Російської імперії".

 При реальній чисельності населення Луганська того часу (16 046 чоловік) пожежна команда повинна була складатися з: 1 брандмейстера, 46 пожежників, на озброєнні мати 4 пожежних насоса, 12 однокінних бочок і 45 коней. З 1889 р. по 1899 р. кількість пожежників в команді була постійною - 5 чоловік.

 Пожежним інвентарем команда була забезпечена погано. У перебігу шести років з 1892 по 1897 рік в команді не було викидних пожежних рукавів і навіть звичайних відер і часто бувало, що приїжджаючи на пожежу через 10-12 хвилин, пожежна команда збирала у людей відра і без допомоги населення не могла загасити пожежу.
 У 1895 р. знов запрацював Луганський літейно-гарматний завод, що перепрофілювався на випуск патронів для рушниць. Знов була створена заводська пожежна команда з вільнонайманих осіб, яка знову стала виїжджати на гасіння міських пожеж. Цим скористалася міська Дума і в перебігу двох років з 1897 по 1899 рік не виділяла коштів на утримання міської пожежної команди. Проте під тиском жителів і міської громадськості в 1899 р. вона була вимушена знов створити її з тим же штатом пожежників, кількістю коней і пожежного інвентарю.

 У вересні 1900 року міською Думою було прийнято Постанову "О збільшенні штату міської пожежної команди", в якому говорилося: "...Остаточне рішення цього питання відкласти і доручити Міській Управі скласти детальний кошторис витрат, який буде потрібний на здійснення вказівок комісії, і доповісти його Думі з висновком можливості здійснення таких вказівок..."

 У жовтні 1900 р. Дума прийняла ще одну Постанову, в якій зобов'язала Міську Управу, - "Придбати нову, хорошої якості пожежну машину з чотириколісним ходом, на що асигнувати в її розпорядження 1000 рублів з тим, аби на цю суму були придбані і запасні рукави до пожежних машин. Окрім цього пожежний обоз привести в порядок, постійно мати до пожежних машин запасні рукави. Після придбання нової пожежної машини склад службовців збільшити двома рядовими, платню рядовим підвищити на 2 рублі в місяць кожному з 1-го січня 1901 р. і довести вказане до 15 рублів в місяць."
 Пристосування, тобто перебудову, сараїв у дворі Міської Управи для пожежної команди міська Дума в своїх постановах вирішувала на протязі десятиріччя, але так нічого і не зробила. Будівля пожежної команди була побудована лише у 1933 р. в період Радянської влади.

 У лютому 1912 року Міська Управа призначила старшим пожежним міської пожежної команди Івана Юхимовича Шишкова, який пропрацював в ній старшим пожежним, а потім брандмейстером до 1928 року.
У 1917 році сталася Жовтнева соціалістична революція і нова влада видала декрет "Про організацію державних заходів боротьби з вогнем". Декретом визначені державні заходи по боротьбі з пожежною небезпекою і пожежами, по організації пожежних команд, виробництву пожежної техніки, відкриттю пожежно-технічних учбових закладів. Створена пожежна рада. Охорона загальнодержавної власності від вогню придбала загальнодержавне значення. Йшла громадянська війна.
26 січня 1920 року колегіальне засідання відділу комунального господарства Донецького губвоєнкому задовольнило прохання брандмейстера Шишкова про збільшення штату пожежників в першій зміні з 10 до 15 чоловік і про передачу будови, що примикає до двору пожежної команди під караульне приміщення.

 У серпні брандмейстер отримав в губміліції 8 відбракованих коней. На той час штат Луганської міської пожежної команди складався з 16 чоловік, на озброєнні було 11 коней, 1 ручний пожежний насос, придбаний в 1901 році, що не видавлював воду на третій поверх, 3 однокінних бочки, 2 ресорних лінійки, 11 викидних рукавів. Стандартна довжина рукава була 12 сажнів або 25 метрів.
 25 грудня 1924 р. пожежна охорона переведена з двозмінного на тризмінне чергування. У Луганській пожежній команді при тризмінному чергуванні в зміні числилися 10 пожежників, 7 з них виїжджали на пожежу, один залишався на телефоні і два відгулювали за роботу у вихідні дні.
У 1928 р. в Луганську введена посада начальника пожежної охорони міста. Начальником призначений Славінзон Павло Михайлович. Він же одночасно був і начальником міської пожежної команди.
 17 липня 1929 року міськвиконкомом м. Луганська розглянутий і затверджений проект будівництва будівлі пожежного депо для міської пожежної команди на Миколаївській площі (Червона площа). Будівництво будівлі було закінчене і введене в експлуатацію у 1933 році.

 У 1934 році пожежні команди після воєнізації вирішенням уряду були передані в підпорядкування НКВС. З 1 січня 1935 року державна пожежна команда №1 стала називатися - пожежна команда №1 НКВС м. Луганська.
 У 1935 році пожежна команда повністю перейшла на механічну тягу, отримавши дві машини ПМЗ-1 і ПМГ-1.
 Рішенням Ради депутатів м.Луганськ поділили на райони і за кожним закріпили пожежну команду. Так з 1939 року державна пожежна команда №1 стала охороняти Климівський (Ленінський) район м.Луганська, який охороняє і зараз.
 Статутом караульної служби НКВС було передбачено закріплення за пожежною охороною вогнепальної табельної зброї і з 1940 по 1965 рік працівники пожежної охорони отримували зброю. Середній нач.склад - пістолети, а молодший нач.склад і рядові - гвинтівки.
 Під час Великої Вітчизняної війни з 15 липня 1942 року по березень 1943 року перша пожежна команда була евакуйована в сел. Морозівка Саратовської області (Росія). Керував евакуацією начальник пожежної команди Сич Семен Петрович. Пожежні автомобілі, які залишилися після далекого переходу і після бомбардувань були залишені Саратовській пожежній команді.
 В період окупації м. Луганська в будівлі пожежної команди №1 несла службу італійська пожежна команда.
 У березні 1943 р. пожежна команда №1 повернулася з евакуації до Луганська. Їй було передано на озброєння віз з бочкою і дряхла кобила, гідропульт-відро, гідропульт-милиця, багри. Все доводилося починати з нуля, оскільки йшла війна і вся техніка йшла на користь фронту. Чоловіків не вистачало і рішенням Управління пожежної охорони України на базі пожежної команди №1 була створена школа підготовки молодшого нач. складу, в якій в основному проходили навчання жінки. Школа була республіканського значення. У квітні 1944 року відбувся перший випуск. Другий набір був з чоловіків, яких прислали із західних областей України. У березні 1954 року школа була переведена до м. Київ.
 Наказом голови міськвиконкому Луганська в 1944 р. пожежній команді передано на озброєння 2 коні, однокінний бочковий хід і пожежний насос.

 З 1 квітня 1945 року команда була воєнізована і стала називатися ОВПК-1 НКВС (окрема воєнізована пожежна команда). Штатна чисельність 90 чоловік. На озброєнні знаходилося: автоцистерна ПМЗ-2, автонасос ПМГ-1.
 Рішенням Управління пожежної охорони МВС в 1946 році вийшло "Положення про воєнізовану пожежну охорону МВС".
 Пожежна команда стала називатися - воєнізована державна пожежна команда №1 (ВДПК-1). Було організовано ланку ГДЗС (кисневі ізолюючі апарати) КІП-5; служба зв'язку і освітлення.
 У 1949 р. Міністерство внутрішніх справ перейменоване в робітничо-селянську міліцію міністерства держбезпеки (РСМ МДБ). Таким чином перейменували 1-у пожежну команду - 1-а воєнізована державна пожежна команда робітничо-селянській міліції міністерства держбезпеки. На озброєнні команди знаходилися автомашини: ПМГ-5, ПМЗ-8, ПМЗ-9, в цьому ж році була обладнана машина пінного гасіння.
 З вересня 1956 року на підставі наказу МВС СРСР була об'єднана районна інспекція держпожнадзора з пожежною командою. З того часу вона стала називатися СВПЧ-1 “ Самостійна воєнізована пожежна частина № 1” Климівського району міста Луганська.

 З 1958 року - самостійна воєнізована пожежна частина №1 (СВПЧ-1) по охороні Ленінського району м. Луганська. У цьому ж році почато будівництво нового пожежного депо по вул. Челюскинців 2, яке закінчилося у 1960 році. З того часу в бойовому розрахунку 4 відділення. Було отримано на озброєння автодрабину “Магирус”. Штатна чисельність 91 чоловік.
 1959 - 1960 рік. Частина отримала нову техніку в бойовий розрахунок, було отримано на озброєння автодрабину АМ-32 та автомашина зв'язку АСО - ЗІЛ -164.
 У 1963 році Міністерство внутрішніх справ України було перейменоване в управління суспільного порятунку України. У 1963 році перейменовано й і підрозділ - 1-а самостійна воєнізована пожежна частина управління суспільного порятунку.
 У квітні 1964 року з міста Кадієвка (Стаханов) переведена воєнізована пожежна частина № 6 для охорони Ленінського району, яка підпорядковувалася СВПЧ-1 і була розташована за адресою вул. Фабрична. Начальником був призначений Дмитро Іванович Муравецкий.

 З 01 січня 1966 року Управління суспільного порятунку перетворене в союзно-республіканське міністерство суспільного порятунку. Частину перейменовують в першу пожежну команду.
 Наказом Міністерства суспільного порятунку № 071 від 19 березня 1966 року і наказом Луганського облвиконкому з 01 квітня 1966 року воєнізована пожежна частина № 6 виведена з підпорядкування СВПЧ-1 і на її базі створений учбовий загін.
 З 01 січня 1968 року Союзно-республіканське міністерство суспільного порятунку перетворене в міністерство внутрішніх справ СРСР.
 З 1995 року підрозділ перейменували в 1-у самостійну державну пожежну частину управління внутрішніх справ міста Луганська. З 2000 року СДПЧ-1 підпорядковується УДПО-7 міста Луганська.
 З 05 липня 2004 року СДПЧ-1 підпорядковується Луганському міському управлінню Головного Управління МНС України в Луганської області.
З початку створення підрозділу змінилося 17 начальників, мінялася штатна чисельність, удосконалювалася техніка, озброєння, устаткування, але найважливішим завжди було - боротьба людини з вогнем, рятування життя, матеріальних цінностей, ліквідація аварій і наслідків надзвичайних ситуацій.

Русанов С.

Нарис створений по матеріалах книги Г.В. Смирнова

"Історична хроніка пожежної охорони Луганська". Видавництво "Лугань" 1996 р.

Особлива вдячність Сугейко Надії Іванівні працівникові ВК СДПЧ-1

за надані історичні документи і за допомогу в створенні даного нарису,

а також за її копітку працю в справі пошуку і відновлення історичних фактів

і документів, пов'язаних з історією СДПЧ-1 м. Луганська.